Справжні монстри
Найстрашніше пекло - жах невідомості,
Ось де точить ікла страшний хижак.
Справжні монстри мешкають в підсвідомості,
Нас гризуть зсередини, мов хробак.
Та кидати виклик їм – необачно -
Наче підвивати скаженим псам.
Ось чому буває так часом лячно
Із собою лишатись нам сам-на-сам.
Ось навіщо пити нам, чуманіти,
Та іти у натовп, чужий для нас:
Бо без цього можемо очманіти,
Страх самотності змінює наш окрас.
То ж втікай у соціум, що дратує,
Все одно той звір підлаштує мить.
Це чудовисько в тиші на нас чатує.
Тож прислухайся. Чуєш? Воно гарчить.
