Рік смутку
Здається, це було лиш вчора....
Ти з нею був занадто щирим.
Лягала ніч, глуха і чорна,
Зима заламувала крила.
Студеним вітром опалила
Вологі очі повні смутку,
Та мокрим снігом застелила
Останні квіти незабудок.
Так може в сонці є розрада?
Радіє все спекотнім будням.
Але перед очима зрада
та спогади, покриті брудом.
