ДУША...

Тихо зітхнула десь глибоко–глибоко в грудях.
Жалісно, наче від сутінок зморений день.
Знов вимітаючи з мене засніжений грудень,
Липень ховаєш до своїх затертих кишень.
Скільки разів ти востаннє мене пробачала?...
Кожну останню мою з черги болісних зрад…
Небом дарована... Створена так досконало…
А у мені… - кожний ранок новий – з барикад.
Знов намочила щокУ тихим сумом... - не треба...
Вибач мені, переплавленій з двох мідяків -
в тім, що живу, бо ти міцно тримаючись неба
досі зі мною…
та тільки тобі завдяки…