Гірше немає

Гірше немає, ніж п’яний сусід-ідіот:

Вийде із хати у ватнику, чи у фуфайці,

Сяде на призьбі, скривить огидний рот,

І препаскудно бренькає на балалайці.

 

В нього в дворі несаджений огород,

Скрізь будяки, у хаті завжди смітник.

На пузі хрест кладе, що він патріот,

І що, як схоче, вчинить тут всім гаплик.

 

І, хоча славить не душу а грішну плоть,

Себе за предтечу вважає, чи то за пророка.

І верещить, що із ним-аклкашем - Господь.

Насправді на нього вже дідько поклав своє око.

 

Мови, культури, історії, певна річ,

Цей персонаж ніколи не знав до пуття.

Його дороги гірші від наших узбічь,

І телевізор веде його крізь життя.

 

Мешкає він у занедбаній, древній халупі,

На гроші сусідські має нічні полюції.

Весь сконцентрований мозок у нього в дупі –

Такий от він є - химерний жарт еволюції.

 

Окрім понтів, в нього, звісно, нема ніхрєна,

Лиш геморой з балалайкою він насидів.

В тому, що в нього повні штани лайна,

Винен хтось з більш управних в житті сусідів.

 

І ось на небі сходяться так зірки,

Що вже несила брудній цій свині терпіти.

Цей обісрАнець знаходить десь сірники,

Щоб крадькома сусідську садибу спалити.

 

Що тут поробиш з важкою цією напастю?

Зважено, чітко, паніці не піддавшись,

Гуртом із іншими друзями по нещастю,

Гасять пожежу, хвацько до праці взявшись.

 

Потім вже - згідно паперів, законів, статей,

Буде підпалювач усім загАлом побитий.

Дадуть винуватцю настільки смачних звіздюлєй,

Щоби довіку, трясця йому, був ситий.

 

А ідіоту лишАться синці та борги,

Сяде у ватнику, щоки надує в образі,

Та й кукурікає: «Людоньки! Скрізь вороги!

За що ж так мене ви - святого – не любите, мразі?»