Гірше немає

Гірше немає
Гірше немає, ніж п’яний сусід-ідіот:
Вийде із хати у ватнику, чи у фуфайці,
Сяде на призьбі, скривить огидний рот,
І препаскудно бренькає на балалайці.
 
В нього в дворі несаджений огород,
Скрізь будяки, у хаті завжди смітник.
На пузі хрест кладе, що він патріот,
І що, як схоче, вчинить тут всім гаплик.
 
І, хоча славить не душу а грішну плоть,
Себе за предтечу вважає, чи то за пророка.
І верещить, що із ним-аклкашем - Господь.
Насправді на нього вже дідько поклав своє око.
 
Мови, культури, історії, певна річ,
Цей персонаж ніколи не знав до пуття.
Його дороги гірші від наших узбічь,
І телевізор веде його крізь життя.
 
Мешкає він у занедбаній, древній халупі,
На гроші сусідські має нічні полюції.
Весь сконцентрований мозок у нього в дупі –
Такий от він є - химерний жарт еволюції.
 
Окрім понтів, в нього, звісно, нема ніхрєна,
Лиш геморой з балалайкою він насидів.
В тому, що в нього повні штани лайна,
Винен хтось з більш управних в житті сусідів.
 
І ось на небі сходяться так зірки,
Що вже несила брудній цій свині терпіти.
Цей обісрАнець знаходить десь сірники,
Щоб крадькома сусідську садибу спалити.
 
Що тут поробиш з важкою цією напастю?
Зважено, чітко, паніці не піддавшись,
Гуртом із іншими друзями по нещастю,
Гасять пожежу, хвацько до праці взявшись.
 
Потім вже - згідно паперів, законів, статей,
Буде підпалювач усім загАлом побитий.
Дадуть винуватцю настільки смачних звіздюлєй,
Щоби довіку, трясця йому, був ситий.
 
А ідіоту лишАться синці та борги,
Сяде у ватнику, щоки надує в образі,
Та й кукурікає: «Людоньки! Скрізь вороги!
За що ж так мене ви - святого – не любите, мразі?»