Пропала грамота

Дідько вкрав омріяні сни з очей. Не спалося.

Місяць птахом небесним присів точнісінько на горище.

Видно так у нас – оповідувачей - повелося:

Як рубає, то до пупа, а як бреше - то ще нижче.

 

П’яні ми від рутини – міцної, злої отрути,

Всі змарніли дива серед хтивих отих реклам.

Так нам хочеться від коханих своїх почути

Найчесніші слова: «Я за тебе душу віддам».

 

Вітер в чистому полі не кинеш за ґрати.

Знаю, зветься життям невловимая мить ця.

Залишається з кожного рогу волати:

«Схаменіться, божевільні! Це вам сниться!»

 

Реготіти злій долі потрібно в обличчя!

Тут інакше не вижити просто, юначе.

Бо відомо усім на Землі споконвіччя:

Раз козак співає – то душа його плаче.