Чорнії хмари, і ми просто неба

Чорнії хмари, і ми просто неба.

Дощ знов періщить без сну та зупину.

У всіх, хто виживе, буде потреба –

В темряві бачити тих, хто загинув.

 

Голос загиблих чути у тиші,

Обриси їх помічати у людях.

Чуєш, щоночі скребуться миші?

А то не миші - коти у грудях.

 

Поки над світом б’ють блискавиці,

Стеляться сутінки вічної ночі -

Чорні, як чисті дитячі зіниці, -

Що бачили смерті на власні очі.

 

Чи то насправді мрія ворожа -

Школу змінити на темряву льоху.

Родич у Брянську є - дядя Сірожа,

Який їм не вірить, бо йому пo*yй.

 

Злодії, вбивці, та пo*yїсти –

Інших немає на тому боці.

Їм лиш бухнути, та смачно поїсти.

Й брехати! Брехати на кожному кроці!

 

Віри немає клятим чужинцям,

Орками бути – їхнє призначення.

Пиzдіти – як дихати тим ординцям,

Пиzдять вчителі, і пиzдить телебачення.

 

Усіх їх чекає сумний епілог,

Не допоможуть тиради запеклі.

Вони кукурікають, що з ними Бог,

А їм сатана смолу гріє у пеклі.

 

Гримить? Значить буде нещадна злива -

Тією водою гріхи позмиваємо.

До кулі козача душа невразлива.

Ми орків хрестили, ми й відспіваємо.

 

Темні години багато значать

Для тих, що під зливою куль виростають.

В майбутньому жодну сльозу не пробачать,

Бо деякі речі не пробачають.