Варто чекати

Я знаю, що сон розповість 

 

Мені про минуле забуте.

 

Торкнеться ледь чутно до вій,

 

Примусивши знову відчути

 

І простір, і час, і буття, 

 

Звиваючи нерви в стежини, 

 

З яких вже нема вороття. 

 

І тануть сліди, мов крижини, 

 

Моєї свідомості й мрій, 

 

Які, ніби досі не знали, 

 

Що стихне вночі буревій

 

Думок, тих, що вдень закипали. 

 

Сон тихий мине, і тоді 

 

Заповнять думки всі шпаринки.

 

Шаленим цунамі надій

 

Прилинуть сюжети, картинки. 

 

Безмежні кордони буття 

 

Відкриються... Досить чекати!

 

В натхненні нема вороття — 

 

Убралися образи в шати 

 

І линуть до тріпотних вій.

 

Я знаю, що сон — лише мій…

 

І ночі лиш варто чекати.

 

 

 

/Графика автора/