Ти всотуєш кров мою, наче пустеля дощ
Ти всотуєш кров мою, наче пустеля дощ:
По краплі, бо є невгамовною спрага твоя.
В тобі голоси - ніби натовп столичних площ –
Тому ти не чуєш, про що тобі кажу я.
Ти просто не хочеш це чути. Навмисно? Ні!
Емпатія, люба, це наче музичний слух.
Тому полюбляєш гучні ресторанні пісні,
І тягнеш у ліжко таких же, як я, волоцюг.
Зсередини ребра вже ревнощів звір не шкребе,
Багато пізнав я відьом – твоїх сестер.
Хтось в юному віці колись укусив тебе,
І вкрав твою душу, й ти душі цупищ тепер.
Ти зранку втечеш, забувши у мене ліфчик,
Я вигляд зроблю, що сплю – так простіше нам.
І буду чекати терпляче укусів вбивчих.
Все просто – це поклик крові. Без зайвих драм.
