Ти всотуєш кров мою, наче пустеля дощ

Ти всотуєш кров мою, наче пустеля дощ:

По краплі, бо є невгамовною спрага твоя.

В тобі голоси - ніби натовп столичних площ –

Тому ти не чуєш, про що тобі кажу я.

 

Ти просто не хочеш це чути. Навмисно? Ні!

Емпатія, люба, це наче музичний слух.

Тому полюбляєш гучні ресторанні пісні,

І тягнеш у ліжко таких же, як я, волоцюг.

 

Зсередини ребра вже ревнощів звір не шкребе,

Багато пізнав я відьом – твоїх сестер.

Хтось в юному віці колись укусив тебе,

І вкрав твою душу, й ти душі цупищ тепер.

 

Ти зранку втечеш, забувши у мене ліфчик,

Я вигляд зроблю, що сплю – так простіше нам.

І буду чекати терпляче укусів вбивчих.

Все просто – це поклик крові. Без зайвих драм.