Півонії

Веселої вдачі був приятель мій Мирослав,

На долю не скаржився зовсім, дарма не тужив.

Весна - говорив він - покаже хто і де срав,

А смерть підсумує достоту - хто і як жив.

 

Статура його викликала початок іронії:

Кремезний, мов лось, від якого втікають мисливці,

Щотравня підв’язував білі пухнасті півонії,

Та сіяв на клумбах рясні, запашні чорнобривці.

 

Чи було спекотно, чи з відер лило небо воду,

Він завжди щось рив, чи саджав увесь час під воротами.

Ми вранці вітались, та лаяли гучно погоду,

Мінялись із ним бородатими анекдотами.

 

Коли він помер, ранок тихо прощався з зірками.

Кінець прийшов нашим одвічним кумедним гостротам.

Всі клумби тепер поросли у нас вщент будяками,

І бороди ні з ким голити старим анекдотам.