про властівку
Вже не спиться, не сниться. Весна.
Тільки серцe судомить мерщій
ненаситна війна.
Не зозуля - луна
від розриву - диктує вірші.
Окопалась у житі вiйна
сотнінадцять нескорених діб.
Скільки ще ця весна,
скільки вб′є ця весна,
лише ластівка знає в гнізді.
Перед наступом тиша така,
що ні бог не спасе, ні бліндаж.
Ця весна так тривка,
ця весна так тонка,
як в соборі готичнім вітраж.
Двадцять третя на світі весна.
Першоцвіти застигли в льоду.
- Ти для чого, війна ?
- Ти навіщо, війна ?
- На біду, на біду, на біду.
П′є війна недозріле вино,
найміцніше за узи ярма.
Ластів′ятко само,
в смутку б′ється в вікно.
Відпусти його, весно, дарма.
