пам'яті Ольги

пам'яті Ольги

​

... у грудях стало важко, важко.

Не видохнеш і не вдихнеш.

Де ти тепер співуча пташко,

кого відспівуєш уперш.

Ще як життя несправедливе.

Яка зрадлива штука смерть.

Одне пройде, неначе злива.

А інше висмокчить ущерть.

Буяла вишня і відквітла

тим вересневим вечірком,

коли ковток її повітря

залишився всього димком.

І навіть, коли пусто в грудях,

і за останнім не ізнов,

a данина тече полюддям,

живe лише одна любов...