В безгомінні покинутих вулиць
В безгомінні покинутих вулиць
Ти не проклятий і не пророк.
Ти - печальний самотній прибулець,
Що блукає між мертвих зірок.
Ти не відаєш, як почалося,
Чому в пам’яті темні є плями.
Знаєш тільки одне: безголосся -
Квінтесенція крику без тями.
Ми у пошуку власної рими -
Як голодний жебрак у крамниці.
Коли біль робить душі німими,
Що говорять вуста – без різниці.
Сни порожні, слова невблаганні,
Тільки тиша стає в пригоді.
Стільки сенсу у тому мовчанні,
Що словами й сказати годі.
