В безгомінні покинутих вулиць

В безгомінні покинутих вулиць

Ти не проклятий і не пророк.

Ти - печальний самотній прибулець,

Що блукає між мертвих зірок.

 

Ти не відаєш, як почалося,

Чому в пам’яті темні є плями.

Знаєш тільки одне: безголосся -

Квінтесенція крику без тями.

 

Ми у пошуку власної рими -

Як голодний жебрак у крамниці.

Коли біль робить душі німими,

Що говорять вуста – без різниці.

 

Сни порожні, слова невблаганні,

Тільки тиша стає в пригоді.

Стільки сенсу у тому мовчанні,

Що словами й сказати годі.