Вовкулачин блюз

Ми - ті, що танцюють під проливною зливою,

Скинувши капці, сором та зайве ганчір’я.

Сотні разів я бачив тебе щасливою,

Коли повний місяць осяював надвечір’я.

 

До гріхопадіння ти, люба, давно уже звикла,

Тому лиш зірки та сови одвічні свідки.

Граючись, в плоть твою знову встромляю ікла,

Ти залишаєш пазурів гострих відбитки.

 

Лісом мчимо удвох до самого ранку,

Ми вмієм читати хащів таємні знаки.

Я покохав тебе – злої халепи бранку -

Так, як уміють любити лише собаки.

 

Норми моралі доволі складні та умовні,

Чого взагалі може вартувати життя?

Наша свобода – величний місяць уповні,

Наша любов – виття аж до забуття.