Вовкулачин блюз
Ми - ті, що танцюють під проливною зливою,
Скинувши капці, сором та зайве ганчір’я.
Сотні разів я бачив тебе щасливою,
Коли повний місяць осяював надвечір’я.
До гріхопадіння ти, люба, давно уже звикла,
Тому лиш зірки та сови одвічні свідки.
Граючись, в плоть твою знову встромляю ікла,
Ти залишаєш пазурів гострих відбитки.
Лісом мчимо удвох до самого ранку,
Ми вмієм читати хащів таємні знаки.
Я покохав тебе – злої халепи бранку -
Так, як уміють любити лише собаки.
Норми моралі доволі складні та умовні,
Чого взагалі може вартувати життя?
Наша свобода – величний місяць уповні,
Наша любов – виття аж до забуття.
