Сліди

Сліди
Полохлива сльоза на папір ненароком впаде,
Двері давніх провин відмикають ключі каяття.
Знов повітря з легень споконвічна скорбота краде,
І слова переходять у зле, невгамовне виття.
 
Перейматися надто вчорашніми бідами – гріх.
Воєдино стікаються дні, що токсичні, мов ртуть.
Бог – як батько – нестерпно й однаково любить усіх.
Та відбитки слідів неодмінно сніги заметуть.