Синя чайка

Розмовляю я з синьою чайкою,

Синє небо тримаю в долонях.

Напуваюся легкістю надзвичайною.

Повертаюсь за сонцем, як сонях.

 

Знаю сотні відтінків синього-

Від молочно-холодного, до неосяжного,

Ультрасинього, ультрасильного,

Ніби вікінга очі відважного.

 

Знов малюю водою солоною-

Чи то море позичило,чи то сльози?

І здається чайка іконою,

Бо не вірити їй я не в змозі!

 

Все піщинки рахую ранками.

Вечорами милуюся дюнами.

А хмаринки легкими фіранками.

Над зірками куйовдяться юними.

 

Позичаю у сонця червоного

Яблуневої сочної стиглості.

І у вітра питаю солоного:

Де шукати небесної милості?