МОЄ СЕЛО ЗАТИХЛО В НІМОТІ...
Моє село затихло в німоті ,
Лиш часто грім від вибуху лунає.
За що бомблять місця оці святі?
За що страждаєш ти, мій рідний краю?..
Чом колосок у полі почорнів,
І не жовтіє ,гріючись на сонці?
Бо він від граду ,вражого , згорів,
Бо знищують усе в моїй сторонці...
Над річкою Висунь пливе туман,
Не той що вранці часто так буває...
То від гармат там стелиться дурман.
В повітрі разом з попілом літає..
Чом в полі сонях голову схилив,
Не тягнеться листочками до неба ?
Бо нелюд поле все дотла спалив,
Була така жахлива в тім потреба...
Принишкли трави ,бджоли не гудуть,
Печаль в повітрі смуток розливає ...
Журливу пісню лиш вітри несуть,
І біль нестерпний серце розриває...
За люд простий ,що вже його нема,
Йому було б на світі жити й жити...
Тепер для них не світло- лиш пітьма.
Ордою ні за що ,сердешних ,вбито ...
Не хати,а розвалля навкруги...
Куди не глянь - там вирва,там руїна...
Бомблять село нещадно вороги,
Щодня слізьми вмивається країна...
Від розпачу тече - біжить сльоза...
То не сльоза,то біль і сум безсилля.
І смуток мій нікуди не щеза,
Як і тирана над людьми насилля!..
У роті гірко не від полину,
За рідний край .Душа,мов розіп"ята.
Ненавиджу всім серцем цю війну,
Хай щезне назавжди орда проклята!
Моє село, тримайся, не вмирай,
Здолаємо, поборемо розруху...
Твої всі рани зцілимо ,ти знай !
Загиблим же земля хай буде пухом...
* * *
Та час іде...Іще трива життя.
Заквітне знов калина при дорозі.
Вже скоро вийдем всі із укриття!
Я свято вірю : бути Перемозі!
20.08.20р.
