Сідає Сонце за Сінаєм

Сідає Сонце за Сінаєм

в підніжжі Божої гори,

і старий біль не засинає,

а розгортає прапори.

 

Стає надмірно недостатньо

моїй душі питимих душ

і, як знайду одну, розп'яття

скандують хором: "ані руш".

 

Весь час зерно росте в полові.

Ікона має свій оклад.

І тільки в голої любові

споконвіків один наряд.

 

Два береги, два незнайомці,

ріка між ними - неборак.

Назустріч призахідне сонце

воліє вирватись навспак,

 

як запорожець за Дунаєм -

от неприкаяна душа !

Але ж, як б'ється, як кохає

Одарку, шаблю і лоша.