Я тікаю

Я тікаю від моря... Узбережжя співає,

Шепотіти не хочуть утомлені хвилі.

Пташеня там гнівливо зла чайка картає,

А воно лиш згорта свої крильця щосили.

Сильно море кричить, і мій голос ледь чути.

Лиш поморнику владно кричати тут можна!

Тільки хвилі здіймаються з прірви розкуто...

Тільки берег не клониться морю побожно...

Я тебе зустрічаю й кричу через клекіт

Прибережних нахабних нестримних потоків.

Ти не чуєш, ти дуже і дуже далеко!

Водоплеск пожирає сліди твоїх кроків.

Озирнись і побач мене сірою тінню,

Чаєням нерозумним і мокрою галькой.

Роздивись мене в бліків води мерехтінні,

У найвищих тонах вітровійки-скрипальки.

За тобою женуся, а хвилі хапають,

Не пускають і тягнуть в загрозливі стоки.

Пінним жахом в піску біля ніг закипають

І вимарують щойно написані строки.

Ти шукаєш не там. На твоїм видноколі

Щогли яхт і фрегатів у мареві синім.

Я ж маленьким човном закружляла поволі.

І хапаюсь за весла, крихкі і безсилі.

Я не маю вітрил, якорів і канатів.

І науки про море я , певно, не знаю.

Тож щасливую мить на твоїм циферблаті

Знову я не вгадаю, я знов не вгадаю ...