Безсоння
Лізуть вночі у кватирку знадвору
Сни – мов примари. Жену ту потвору.
Доля малює світ темними барвами.
Мертвим минулим, підступними лярвами
Спогади душу - як власність - таврують,
В карцер жбурляють, та пильно вартують.
Що тут робити, та що ворожити?
Як Хомі Бруту - до ранку б дожити.
Знов біля ліжка святе креслю коло.
Де ж він – світанок, чому йде так кволо?
