Дзусь

С.Р.

 

Ще чотири години до ранку.

Все тихіше співа Христинок

недосяжну свою забаганку -

поодинці лишитись удвох.

 

Знову сон і любов несумісні,

і туман обіймає, не ти,

і ми чуємо, десь на узліссі,

як по рейках стучать поїзди.

 

Ледь потріскує ніч у багатті,

і я більше себе не боюсь.

Зацілуємось в самопосвяті !

Ну-ну, котику! Цур тобі, дзусь...