Яструб

Моє кохання птахом стати хоче,

То був би яструб, а не соловей.

Щоб прилітать безжалісно щоночі,

І серце пазурами видирать з грудей.

 

За що, скажи, мені та люта кара?

Зі мною вічно поруч, хоч кричи, -

Любові незабутої примара -

Сидить із демоном на лівому плечі.

 

Й шепоче – кат – ім’я, що мав забути.

Раптово зупиня у венах кров.

І я щоночі гину від отрути,

Щоби на ранок пити її знов.

 

Щоб марно прагнути спокуси поцілунку.

Та спрага висушить мене, поволі вб’є.

Це все тортури вищого ґатунку.

Гніздо у пеклі лютий яструб в’є.