Яструб
Моє кохання птахом стати хоче,
То був би яструб, а не соловей.
Щоб прилітать безжалісно щоночі,
І серце пазурами видирать з грудей.
За що, скажи, мені та люта кара?
Зі мною вічно поруч, хоч кричи, -
Любові незабутої примара -
Сидить із демоном на лівому плечі.
Й шепоче – кат – ім’я, що мав забути.
Раптово зупиня у венах кров.
І я щоночі гину від отрути,
Щоби на ранок пити її знов.
Щоб марно прагнути спокуси поцілунку.
Та спрага висушить мене, поволі вб’є.
Це все тортури вищого ґатунку.
Гніздо у пеклі лютий яструб в’є.
