Нам!

Коли тобі боляче жити, тому що ти вже для смерті,

але не своїй, а інших, за кого немає ближче, тих, із ким всі твої молитви, зробив все можливе, можеш сміливо ідти під плінтус,

І там дочекатися , поки тебе не візьме холе...(перепрошую!) Нірвана,

Вона взагалі існує?

І ті твої ніжні леви тебе мають право зжерти,

Побачать - і з каменю вийдуть, живою звірячою люттю.

Вони тебе закатують на цій ото сонячній Площі одним своїм існуванням .

Коли геть пусті твої очі,

ти їси на сніданок повітря,

Бо голод кудись зникає,

Зрозумівши, що він - дрібниця , яка є, аби ти, нікчема, знов платив ( адже треба ділитись!),

ти не маєш складати зброю,

(так, тобі її теж дістало, ще від Бога, як ти народився)

Отже, стань і іди, мов Лазар,

він так само ледь там не лишився, розумієш? На тому боці,

Тільки час може просто сказати про складні нерозв'язні речі, твоя справа -

летіти далі,

( бажано не об землю),

Не казати, що ти всіх (!) любиш,

Не тулити до чорного біле,

І тоді засміються леви:

- щось, негіднику, з тебе вийде.