К. Марло В. Шекспір Сонет 85
Німіє Муза, має щастя зиск;
Все ж вихваляє незабутнє, мову.
Що ж золотим пером писати блиск,
Примушує самотність знову й знову.
Коштовності від слів, де розум є,
Безграмотні днів клірики це знають.
"Амінь"! - не скажуть, силу Бог дає;
Лжа вишукано плине з небокраю.
Тебе я вихваляю, між рядків
Про віру говорю, любов додавши...
Останнє з зарікань світ слимаків
Здолає першим, це нестерпно завше.
Словесний шум нікчем, ти не сприймай;
Поклич мене за кращі вірші в рай.
