К. Марло В. Шекспір Сонет 85

Німіє Муза, має щастя зиск;

Все ж вихваляє незабутнє, мову.

Що ж золотим пером писати блиск,

Примушує самотність знову й знову.

 

Коштовності від слів, де розум є,

Безграмотні днів клірики це знають.

"Амінь"! - не скажуть, силу Бог дає;

Лжа вишукано плине з небокраю.

 

Тебе я вихваляю, між рядків

Про віру говорю, любов додавши...

Останнє з зарікань світ слимаків

Здолає першим, це нестерпно завше.

 

Словесний шум нікчем, ти не сприймай;

Поклич мене за кращі вірші в рай.