Молитва з цього світу
Боже, несила терпіти!
Дихати, та не радіти.
Боже, як боляче жити
Душі Живій на цім світі!
Як же давно воно снилось -
Голос мій рветься співати...
Нащо ж оце народилась,
Спокою й щастя не мати
Зовсім? Навіщо вдавати,
Що є бажання всміхатись?
Що є бажання вставати
З ліжка, квапливо збиратись
Знову кудись, де відсутнє
Серце - палке, божевільне...
Боже! Чи Ти всемогутній?
Нащо у пекло суцільне
Доньок, синів своїх вірних
Ти засилаєш страждати?
Серед собак зголоднілих
З нами у гру якусь грати?
Не розумію я зовсім,
І розуміти не хочу...
Чи мені гинуть невдовзі??
Чи вірити більш охоче
В те, що Ти, Господи правий,
Ще є, що Ти не примара;
Не ідол, чорно-іржавий,
І не ілюзії хмара.
Бо вже набридло шукати
Сенс у потворному цьому
Світі людському... страждати,
І відчувати лиш втому;
І майже не говорити
З тими, хто ротом лиш каже!
Я так бажала лиш жити,
Та не судилося, майже.
(с)Eugenia de Marte, 4 січня 2022 р.
(с)Усі права захищено
