ЛИСТОЧОК ЖОВТИЙ ВПАВ НА ПІДВІКОННЯ…

 

Листочок жовтий впав на підвіконня,

Такий самотній - начебто це я.

Моя підхопить той листок долоня.

Спитаю тихо : «Де твоя сім’я?»

 

Він розповість , як з бруньки народився,

Коли усе проснулось навесні.

Як гріло сонце, дощиком як вмився,

Як слухав співи птахів голосні...

 

Як ріс-зростав на пишній тополині,

В ясний убрався колір-малахіт,

Співав із вітром влітку у долині

І пізнавав чудовий, дивний світ!

 

Сказав, як був щасливий він донині,

Бо покохав смарагдовий листок...

Удвох раділи кожній світлій днині...

Аж раптом річку перший вкрив льодок.

 

І небо стало сірим, непривітним,

Холодний дощ лиш смуток навівав.

Листочок заздрив птахам перелітним,

За днями теплими так щиро сумував...

 

Вже сонце низько – світить, та не гріє.

Занудьгував, змарнів і навіть зблід...

Побачив, одяг як на нім жовтіє ...

Відчув уперше Осені прихід –

 

І розповів, як вітер-волоцюга

Змітав усе, як вихор, на шляху,

Зірвав його, поніс чимдуж, злодюга,

У світ чужий, у доленьку лиху...

 

Надіявся, кохана все пробачить,

Летів-кружляв, вмиваючись слізьми,

І сподівався ,що його побачать,

Не розітруть на стежці чобітьми...

 

Вже не гадав, що хтось його почує,

Аж ось як глянув – світло у вікні,

Враз вирішив, що там і заночує,

І може, думи зникнуть там сумні...

 

…Іди ж до мене ,у мої долоні,

Тебе зігрію – серцем доторкнусь,

Я сльози витру – і гіркі, й солоні,

До тебе я, листочку, пригорнусь…

 

І вже не так удвох нам одиноко.

Горить свіча, потріскує камін...

Довіра – то чеснота є висока,

Тепло потрібно віддавать взамін.

 

Любити ближніх, мрію дарувати,

Навіть морально – все ж допомагать.

Буть милосердним, чуйність не ховати,

Бо буде все назад в житті вертать!

 

25.10.2021р.