ЛИСТОЧОК ЖОВТИЙ ВПАВ НА ПІДВІКОННЯ…
Листочок жовтий впав на підвіконня,
Такий самотній - начебто це я.
Моя підхопить той листок долоня.
Спитаю тихо : «Де твоя сім’я?»
Він розповість , як з бруньки народився,
Коли усе проснулось навесні.
Як гріло сонце, дощиком як вмився,
Як слухав співи птахів голосні...
Як ріс-зростав на пишній тополині,
В ясний убрався колір-малахіт,
Співав із вітром влітку у долині
І пізнавав чудовий, дивний світ!
Сказав, як був щасливий він донині,
Бо покохав смарагдовий листок...
Удвох раділи кожній світлій днині...
Аж раптом річку перший вкрив льодок.
І небо стало сірим, непривітним,
Холодний дощ лиш смуток навівав.
Листочок заздрив птахам перелітним,
За днями теплими так щиро сумував...
Вже сонце низько – світить, та не гріє.
Занудьгував, змарнів і навіть зблід...
Побачив, одяг як на нім жовтіє ...
Відчув уперше Осені прихід –
І розповів, як вітер-волоцюга
Змітав усе, як вихор, на шляху,
Зірвав його, поніс чимдуж, злодюга,
У світ чужий, у доленьку лиху...
Надіявся, кохана все пробачить,
Летів-кружляв, вмиваючись слізьми,
І сподівався ,що його побачать,
Не розітруть на стежці чобітьми...
Вже не гадав, що хтось його почує,
Аж ось як глянув – світло у вікні,
Враз вирішив, що там і заночує,
І може, думи зникнуть там сумні...
…Іди ж до мене ,у мої долоні,
Тебе зігрію – серцем доторкнусь,
Я сльози витру – і гіркі, й солоні,
До тебе я, листочку, пригорнусь…
І вже не так удвох нам одиноко.
Горить свіча, потріскує камін...
Довіра – то чеснота є висока,
Тепло потрібно віддавать взамін.
Любити ближніх, мрію дарувати,
Навіть морально – все ж допомагать.
Буть милосердним, чуйність не ховати,
Бо буде все назад в житті вертать!
25.10.2021р.
