Тихо навшпиньках
Ось тихо навшпиньках день залишає нас.
Вечір навпомацки мляво кульгає містом.
Крапля за краплею в вічність спливає час.
Що нам лишається? Кілька банальних істин.
В небі за вікнами клекіт пташиних зграй.
Світло ліхтарне змушує мружити очі.
Місяць на небі – наче останній джедай –
Охороняє спокій прийдешньої ночі.
Сни закликаю для забуття, чи то пак
Щоб мати наснагу зранку до кращих звершень.
ПалкИм мерехтінням зорі сьогодні так
Схожі на сяйво очей, що закохані вперше.
Фрейд би у цьому побачив якийсь підтекст,
На полотно переніс би красу Клод Моне.
Я ж перетворюю простір і час у текст.
Все ж бо минає. Й життя – як ця ніч – мине.
