ПРИГОРТАЮ НЕБОКРАЙ

Пригортаю небокрай в нім джерело зірниці,

Умиваю свої очі знов водой з криниці.

В ніч дивлюсь як у люстерко - бачу в ній озерця,

В глибині чарівний простір - він милує серце.

 

І в ночі незряча сила, знов шукає промінь,

Знов торкається до мене - до сріблястих скроней.

З посмішкою зорі в небі танок свій дарують -

В серці, знову ллється пісня і слова чаклують.

 

Розгортається душа є в ній любов нестримна,

Лине дивним почуттям і ллється в душу сила.

Знов дарує своє слово є надія в серці,

Виринає з небуття те джерело крізь дверці.

 

І горить в душі вогонь оповитий зорями,

Кришталевими думками струменить, як промінь.

Ллє натхнення, розум лине між двома світами -

Тіло на землі гостює, а душа з зірками.

 

На нічному небі знову місяць золотіє,

Упускає зірка промінь, але він не гріє.

І земна любове серця знову окриляє,

Знов летить у простір неба, а куди? - не знає.

нов. ред. 23.11.2014

Фото автора.