ПРИГОРТАЮ НЕБОКРАЙ
Пригортаю небокрай в нім джерело зірниці,
Умиваю свої очі знов водой з криниці.
В ніч дивлюсь як у люстерко - бачу в ній озерця,
В глибині чарівний простір - він милує серце.
І в ночі незряча сила, знов шукає промінь,
Знов торкається до мене - до сріблястих скроней.
З посмішкою зорі в небі танок свій дарують -
В серці, знову ллється пісня і слова чаклують.
Розгортається душа є в ній любов нестримна,
Лине дивним почуттям і ллється в душу сила.
Знов дарує своє слово є надія в серці,
Виринає з небуття те джерело крізь дверці.
І горить в душі вогонь оповитий зорями,
Кришталевими думками струменить, як промінь.
Ллє натхнення, розум лине між двома світами -
Тіло на землі гостює, а душа з зірками.
На нічному небі знову місяць золотіє,
Упускає зірка промінь, але він не гріє.
І земна любове серця знову окриляє,
Знов летить у простір неба, а куди? - не знає.
нов. ред. 23.11.2014
Фото автора.
