Вірю

Пора прощання, світла Персефоно!

Сивіє день, безлюдніють шляхи,

стихають звуки, пристрасті, птахи.

І "стерео" ось-ось - безжальним "моно"...

 

Сніги, русява дівчинко, сніги

 

такі укриють світ - тугі і стерплі! -

Чи сон, чи смерть? Не розгадати суть -

бо вірні квіти - похололі стебла,

уже байдужі до цілунків Феба -

услід тобі за Стіксом проростуть.

 

Та поки сад мій не вдягнувся в сіре,

і стиглим виноградом пахне вись,

на згадку - найтепліший падолист...

 

Пресвітла діво, викрадена мріє...

 

Я знов не вірю - вірю і не вірю! -

що стрінемось... Ще стрінемось колись