Я іду від тебе

Я іду від тебе, як йдуть на плаху.

Наче Данко, серце собі я вирву.

Самогубці так от крокують з даху.

Обійму в останнє – і знову в прірву.

 

В рефлексії, певно, дійшов до краю.

Марна справа – внутрішнє судочинство.

Твоя фраза звична, як від’їжджаю:

«Ну ти знаєш, Лаврик, а це вже свинство!».

 

Я і сам не радий переплетінням

Злих доріг, що знову нас розділяють.

Поруч із тобою я б вріс корінням,

Та боги мандрівок уже чекають.

 

Ми зустрінем хижих людей і ґречних,

І складемо разом життєві мапи.

Без оцих, кохана, страждань сердечних

Що людина? Лисий нащадок мавпи.