Я ВРАНЦІ ГРАЛА В ПІЖМУРКИ ІЗ ЛІТОМ
Я вранці грала в піжмурки із літом,
Його тепло знаходила в траві
У діадемах рос, як самоцвітах,
Що сяяли, неначе б то живі...
Воно мені так лагідно всміхалось
В квітках, що прокидалися зі сну,
Про щось жадане пристрасно зітхало,
І дарувало посмішку сумну.
Росинки слізно трави умивали,
Крізь посмішку, що грала на вустах,
Мабуть, зі мною щемно так прощалось,
І відпускало серпень у думках...
А я його голубила словами,
І малювала сонячним віршем,
- Ти ж скоро прийдеш знову, - обіцяла,
- То ж не тужи так росяним дощем.
Ми вранці грали в піжмурки із літом,
Що діаманти сипало в траву,
І так хотілося його зігріти,
І в спогадах назавжди залишити,
В квітках, в яких знаходила привіти,
В словах, що розквітали наяву...
(27.08.2021.)
Г.Герасименко.
