Я ВРАНЦІ ГРАЛА В ПІЖМУРКИ ІЗ ЛІТОМ

Я вранці грала в піжмурки із літом,

Його тепло знаходила в траві

У діадемах рос, як самоцвітах,

Що сяяли, неначе б то живі...

 

Воно мені так лагідно всміхалось

В квітках, що прокидалися зі сну,

Про щось жадане пристрасно зітхало,

І дарувало посмішку сумну.

 

Росинки слізно трави умивали,

Крізь посмішку, що грала на вустах,

Мабуть, зі мною щемно так прощалось,

І відпускало серпень у думках...

 

А я його голубила словами,

І малювала сонячним віршем,

- Ти ж скоро прийдеш знову, - обіцяла,

- То ж не тужи так росяним дощем.

 

Ми вранці грали в піжмурки із літом,

Що діаманти сипало в траву,

І так хотілося його зігріти,

І в спогадах назавжди залишити,

В квітках, в яких знаходила привіти,

В словах, що розквітали наяву...

(27.08.2021.)

Г.Герасименко.