Сонце сходить

Сходить по щербатих сходах ночі сонце

Ця чесність абсолютна якої немає в людей

Тому коли прокидаєшся до скла тулиш лице

Та цей рух з відчиненим, не приводить тебе до шельфу.

Роси лягають сіллю на хлібні трави, колись

І ти зміниш свій світогляд з води на камінь

Коли чесність стане твоїми руками і з дзвіниць

Голуб злетить, і шрамуватиме небо тільки птахами.

Шрамуватиме людину тільки дітьми і прощання

Ніколи вже не покажуть тобі себе, най буде так!

Сонце сходить - світ за недостатнім вікном в займанні

Ти все зумієш! Гарно поміж...сонце сходить як....