Крізь асфальт

Солов’їне вранішнє щебетання,

Сонячна пожежа по небокраю.

Запах кави. Все це і є кохання.

Іншого тлумачення не шукаю.

 

Щоб за спиною міг я відчути крила,

Бог створив красу твою досконалу.

Перевести погляд мені не сила

Всю дорогу з номеру до вокзалу.

 

Ось далекий стукіт коліс лунає,

Обриси вагонів стають певнішими.

У купе бабуся нам натякає:

«Пану й пані варто бути скромнішими.»

 

В ритмі гіпнотично вікно тремтіло

Сім годин до славного міста Лева.

Ось тобі тверде як каміння тіло,

Ось тобі душа моя кришталева.

 

Ось, тримай підкорене моє серце.

Якщо хочеш, можеш його спинити.

Крізь життя бетон проростає все це.

Так як крізь асфальт проростають квіти.