про Соловки

Серед Білого моря острів.

Кам’яний навкруги очерет.

Осьде час, осьде простір,

павутиння жагучих тенет.

Острів бранців посеред горя

і в оточенні хвиль водночас.

Незворотньо так і поволі

сірий простір висмоктує час.

Осьде душі знаходять спокій.

Ось Голгофа. І так залюбки

вишини набирається сокіл...

Соловки, Соловки, Соловки.

 

 

Знову Північ зітхає на Київ

бескінечних ночівель вітри.

Ой ви хвилі, дніпровськії хвилі,

родовідні мої стовбури,

побратими мої ви покревні,

від Чернiгова до Чернівців,

понеситимите через греблі

коміссарів в сутанах ченців?

Де ступа коміссаровий чобіт

лиш нікчемні  ростуть слимаки

і нескорених чується  човгіт

в Соловки,  Соловки, в Соловки...