Потопельник
Ніч промайнула стрімкою серною,
Згасла остання зоря-пустунка.
Водою вранішньою озерною
Вмивається лісова чаклунка.
Над відображенням причаїлася,
Замилувалась власною вродою.
Із рибаком поглядом зустрілася,
І розпрощався той зі свободою.
«Я ці вуста цілувати мушу!
Бери, що хочеш, мені не шкода.»
А та регоче: «Віддай-но душу!»
«Як душу хочеш, то й добре. Згода.»
Вона збирала давно й уміло
Силу кохання щирих сердець.
Сплило за тиждень в водоймі тіло.
Свідки клялися: всміхався мрець.
Отзывы
Чернышева Оксана15.03.2021
Супер!
Азимова Нарима15.03.2021
обогащаете мой словарный запас. я подумала что потопельник - это дезодорант. наверное, из-за слова пот.
перевод стиха понравился. сюжентые арки вам удаются блестяще
Elena79515.03.2021
Утопленник был рад тонуть, чтоб отыскать к колдунье путь, какое ж без нее житье? ... но нету сердца у нее!..
Таня Советская16.03.2021
Майская ночь...
