про рушники мадам Чанкайші

...не зупинить мене твоїх чар буревій,

твоя спрага росте від живої водиці,

ізживати ручай ти мастак, лиходій,

як забудеш мене, хочь два віка живи ти.

 

Відстояти себе за покуттям ріки,

не згибати коліна - от самопосвята,

скільки раз ти окривдив мої рушники,

вишивають їх знову і Косів і Снятин.

 

Хай похилі стоять, аж, мої то церкви,

пелюстки черемшеві - як зіроньки - гострі.

Не заманиш мене, як ти хцеш, до мокви,

як мадам Чанкайші на той зваблений острів...