Я сплету оберіг
Плету мереживо з думок,
із мрій та спогадів деінде.
А візерунків - мов зірок
у небі. Краю їм не видно!
Плету... І радість, й біль, і сум
в одне єство переплітаю.
Солодку юності росу -
кохання перше - пригадаю.
І тугу зрілості гірку,
і зради присмак в поцілунку.
І на обвітрених вустах
пошерхлих - терпкість трунку.
Падіння й злети, плач і сміх
(заплутала вже нитку!).
Я доплету цей оберіг
і покладу у скриньку.
У ній сховаю, що було
і те, що не здійснилось.
І те, що мріялось й цвіло
у серці. Й те, що лиш наснилось.
