Я сплету оберіг

Плету мереживо з думок,

із мрій та спогадів деінде.

А візерунків - мов зірок

у небі. Краю їм не видно!

 

Плету... І радість, й біль, і сум

в одне єство переплітаю.

Солодку юності росу -

кохання перше - пригадаю.

 

І тугу зрілості гірку,

і зради присмак в поцілунку.

І на обвітрених вустах

пошерхлих - терпкість трунку.

 

Падіння й злети, плач і сміх

(заплутала вже нитку!).

Я доплету цей оберіг

і покладу у скриньку.

 

У ній сховаю, що було

і те, що не здійснилось.

І те, що мріялось й цвіло

у серці. Й те, що лиш наснилось.