про зрубану тополю
Поміж домами, всупереч узбіч,
росла поодинокая тополя.
І в літний день і в літню ніч
одну й ту саму одягала льолю.
Її сорочка - трепетне листя,
як ті метелики, липневі, майоріло.
А в зимку к небу підняте гілля
таке тендітне прикривало тіло.
Нема тополі. Двір мій овдовів.
Триклятий лісоруб подіяв січу.
Обскуб домівку бідних горобців.
Вскипів сльозу солону чоловічу.
Тополин слуп оцупками сочивсь.
Так без вини в покарі плачуть діти.
Я так жадав в ту ніч, колись,
тополі замість одерев’яніти.
