ЩОБ В ТОМУ СВІТІ ВЖЕ НЕ ЖАЛКУВАТЬ…
Я руки підійму ген-ген до неба
І Богу тихо ,щиро помолюсь,
Щоб не забрав раніш мене до себе-
На цьому світі я іще згожусь.
Не встигла ще багато я зробити,
Не встигла так багато ще пізнать.
Тому дозволь,Господь,іще пожити,
Щоб в тому світі вже не жалкувать.
Я посаджу кущі, дерева, квіти,
Щоб це був сад незнаної краси,
Щоб в майбутті йому раділи діти,
Пізнали щастя й спокою часи...
Навчусь прощати ворогів негідних,
Старі образи щоб не пам"ятать...
Пробачу всіх. І навіть самих рідних,
Щоб спокій був в душі навчусь прощать.
Зрощу дочку і дам їй гарну долю,
Вкажу дорогу вірну у житті.
Зроблю усе , було щоб менше болю,
Натхнення щоб черпала в доброті.
Батькам я подарую ласку й шану,
Вклонюся низько-низько їм до ніг,
Снагу і силу тільки там дістану,
Бо тільки там прапрадідів поріг.
Ще скільки можна світом мандрувати –
Багато ще не пройдено доріг!
Творить добро, жаліть, допомагати,
Молити Бога, щоб усіх беріг!..
І милосердним бути ,гармонійним,
Та пізнавати суть свого буття.
Законів не цуратися біблійних,
Здійснити мрії усього життя...
А головне - це встигнуть покохати,
Бо без любові марний цілий світ.
Життю радіти, а не лиш страждати,
Щоби не встиг осипатися цвіт...
А скоро вже привал – бо сорок років…
Коли ж фінал, урветься колія?
Іде життя за перевал високий,
Та чаша ще не випита моя!
Мені ще пташка так співає дзвінко,
І для людей пишу вірші в саду…
А допишу останню я сторінку –
Лише тоді у небуття піду…
9.11.2020р.
