ВЖЕ СРІБЛЯТЬСЯ НА СКРОНЯХ СИВИНИ.
Вже срібляться на скронях сивИни,
І літа швидко плинуть...Летять.
Наче вчора була я дитина,
Та рокИ не жаліють...Біжать.
Наче мить ті роки пролітають,
І стає все повільнішим крок...
Все проходить. І дні ,що минають
Наближають мене до зірОк.
Все коротшим здається вже вечір,
І все менше надій - сподівань...
І все нижче спускаються плечі,
Вужче коло стає спілкувань...
Мої вЕсни давно не квітують -
Вже осипався їх білий цвіт...
А душа молода - вона ж Чує,
Вона Бачить та Лине у світ!
А душа! Вона ж мріє ,співає!
Має крила на довгий політ!
Щиро плаче ,сміється...не знає
Скільки їй залишИлося літ...
Душа тонко цей світ відчуває,
І вбачає у всьому красу!..
Я любов в своїм серці плекаю,
Людям вІршами радість несу...
Так потрібною хочеться бути!
Дарувати тепло , доброту!
Про самотність та тугу забути...
Цінувати хвилину святу...
Жаль ,що час уже не повернути.
Все прожито ,усе відійшло...
Як могло все за мить промайнути?
Не зі мною все наче було...
Так багато всього пережито,
Безліч пройдено стЕжок-доріг...
Крок за кроком вже йде моє літо.
Та рокИ повернути хто б зміг?!!
17.06.2020р.
