Ах, трiйка бiлих коней жвавих!..

ГРУДНЕВА легка заметіль.

Морозно, аж зриває дух.

Бажаний гарний білий кінь

Злітає вмить в зимову синь,

Лани закутав срібний пух.

На старті б'є копитом кінь:

В морозом скованих місцях

Дізнатись справді випав строк,

Щоб перевірити льодок,

Чи є для нього вірний шлях?

 

Зима... Вона бере розбіг,

Летить, шалена, завиває.

Уже й конячка виступає,

Впряглася. СIЧЕНЬ. Свіжий сніг.

Все до душі. «Не надо рая...»* –

Лише гитару семиструнну,

Вітчизну лагідну мою,

Ось цю надійну колію,

Русяву гриву тонкорунну

І зиму, що я так люблю!

 

Я чую в тупоті копит:

Спадає ЛЮТИЙ білосніжний –

Кінь в яблуках з повітрям свіжим

До мене в упряжі біжить

В час сонячний, ранковий, ніжний.

Смужковий слід, полозів санних –

Мій шлях натхнення та краси.

Ах, трійка бiлих коней жвавих,

Мені зимовим часом даних!..

Нехай сніги тепер не ті...

 

Та кожен раз я знов зимою

У спогадах на білій трійці.

Вітаю друзів з вечорниці –

Жаль, ...багатьох нема зі мною...

А в серці смак життя тісниться.

Хай все тепер не так ОКейно,

І не спішу набрати хід...

Але підчас зими красивої

Лиш білий кінь помаше гривою, –

Спішу вперед – душа на зліт …

___________________

* З вірша Сергія Єсеніна