КАЛИНА - укр.

Тремтить калина у саду, скидає стиглі ягоди.

До неї знову я прийду в ранковий час поплакати.

Розмови з нею заведу, солодких ягід спробую,

скажу, що розум не в ладу з серцевою хворобою.

 

А вітром злим з кущів між тим

червоні листя скинуті,

Без тебе я, любов моя,

не можу спати, дихати...

Душа болить, і кожну мить

вкриває скроні інеєм,

закат калиновий горить

твоїм, коханий, іменем.

 

Цвіла калина навесні красою-нареченою.

Ти обіцяв тоді мені, що разом нескінченно ми.

Дивились ми на ті сади із гронами доспілими,

Вели сюди твої сліди, куди я влітку бігала.

 

А восени погожих днів

не випросиш — зима вже ось.

Хвилює серденько мені

неждана біла паморозь.

Заворожи та підкажи, –

я плачу під калиною, –

зимову мить як пережить

сумною сиротиною?

 

Снігів покров сховає знов

пурпурні стиглі ягоди.

Ах, як же ти гірка, любов,

мені завчасно знати би!...