Доброго ранку
Кохання дарує та відбирає крила.
Спокуслива синусоїда Її тіла
Вабить рельєфом у вранішньому промінні.
На страшнОму суді ми скажемо чесно: «ВИННІ!»,
Судіть на свій розсуд нас, янголи-прокурори!
До Неї ходив, як ходять святоші в собори.
І поки одні будували й палили храми,
А інші збирали народи під прапорами,
Й складали по крихті свої капітали щосили,
Ми, Господи, іншої милості не просили.
Ми просто вели нескінченні нічні розмови,
Крім мови любові, не знаючи іншої мови.
Й цвіли почуття, як в болоті біле латаття.
Широкі обійми зручніші завжди для розп’яття.
Але за стражданнями слідує воскресіння.
Лише у коханні знаходить душа спасіння.
А іншого сенсу життя і не потребує.
Хто думав інакше, той сам себе, дурень, грабує.
Давай, надягай кайдани! Кидай за ґрати!
Та тільки ти ж, Боже, сам нас учив кохати.
Тому вимагаю внести до протоколу:
Закохані – спадкоємці твого престолу.
І сонце ранкове твоя підіймає сила,
Лише щоб я бачив обриси Її тіла.
Щоб міг донести із кавою філіжанку,
І прошепотіти: «Кохана, доброго ранку!»
