Доброго ранку

Кохання дарує та відбирає крила.

Спокуслива синусоїда Її тіла

Вабить рельєфом у вранішньому промінні.

На страшнОму суді ми скажемо чесно: «ВИННІ!»,

Судіть на свій розсуд нас, янголи-прокурори!

До Неї ходив, як ходять святоші в собори.

І поки одні будували й палили храми,

А інші збирали народи під прапорами,

Й складали по крихті свої капітали щосили,

Ми, Господи, іншої милості не просили.

Ми просто вели нескінченні нічні розмови,

Крім мови любові, не знаючи іншої мови.

Й цвіли почуття, як в болоті біле латаття.

Широкі обійми зручніші завжди для розп’яття.

Але за стражданнями слідує воскресіння.

Лише у коханні знаходить душа спасіння.

А іншого сенсу життя і не потребує.

Хто думав інакше, той сам себе, дурень, грабує.

Давай, надягай кайдани! Кидай за ґрати!

Та тільки ти ж, Боже, сам нас учив кохати.

Тому вимагаю внести до протоколу:

Закохані – спадкоємці твого престолу.

І сонце ранкове твоя підіймає сила,

Лише щоб я бачив обриси Її тіла.

Щоб міг донести із кавою філіжанку,

І прошепотіти: «Кохана, доброго ранку!»