Як поїду я на чужину, буде тяжко мені.
Сумувати я буду найбільш по тобі. 
Моя ненько, ти рідна мені, я без тебе ні кроку не ступлю на землі. 
Я про тебе, моя Україно, тобі важко, я вірю, та ми все подолаєм, ми загоїмо рани і підемо далі!
Прорвемося, пройдем весь цей шлях.
Не без втрат, та з надією в серці і з вогнем у душі. 
Не злякають нас вибухи і постійні ці крики, загартуємся лиш, ми прорвемось, ми дійдем до змін, до змін кардинальних, але в кращий вже бік. 
Станем вільні на віки, на довгі-предовгі віки. 
Ми прорвемось, не здамося без бою, і якщо ми поляжем, то тільки в бою! 
Поховають героїв, але ми не забудем! 
Не забудем, що все це зробили вони. 
Завдяки їм ми й прорвемося, ми всі станем на захист: сестри й брати твої! 
Прорвемося - це не просто так слово! 
Це надія у наших серцях. 
Будем вірні тобі, рідна наша Вкраїно! 
Будем вірні до віку і не вірні війні.