Прощай, минуле (укр)

Від мене віддаляється минуле,

Углиб в долоні Хроноса втіка,

А я чомусь лише тепер відчула,

Яка безмірна Пам’яті ріка.

 

Безпомічно стою й услід дивлюсь,

Дивуючись в розгубленості щирій,

Чому йому на спину не вчеплюсь,

Бо плинуть золоті літа у вирій…

 

Та що літа?! Там дещо гірше є:

Скільки рідні воно уже забрало!

А Хронос, знай собі, спіралі в’є, -

Здається, що йому і горя мало!

 

Ніщо для нього вселюдська печаль,

Він сам з собою у піжмурки грає…

Щемливо квилить журавлина даль:

По жолобу людське життя стікає…

 

Ей, Хроносе, віддай! – гукать дарма –

Була колись краса, любов і сила!..

Краси нема вже й майже сил нема,

Хоча я рук в житті не опустила,

 

Бо ще в мені лишається Любов

І Віра – ми навіки разом!

Тому і морок сірий не зборов –

Любов живе і тут, і поза часом!

 

Прощай, минуле! – Бачу Сонця схід…

Любов – це почуття таке могутнє!

Доки воно не згасло, як болід,

То у людини є завжди майбутнє…

 

03.09.11