"Гаврііліада" (з О. Пушкіна /уривок/)

Ти чула, як все сталося незвично?

Два яблука, на гілці, мали хист

(Щасливий знак любові; поетично...),

Відкрили їй неясну мрію, зміст...

 

Прокинулось бажання поетично :

 

"Відчуть" свою красу, свою мету

І млість зірок ємоцій, серця щем,

І юного Адама наготу!

Я бачив їх! Любові тіл науки

 

Прекрасне таїнство побачив я:

У ліс глухий пішла "сім"я" моя.

Як їх блукали погляди, ще й руки...

 

Між милих ніг дівочих, молодий,

Дбайливий, нетямущий та німий,

Адам шукав у захваті шаленім,

Несамовитім... сповнений вогнем,

Блиск насолоди, джерело "до пенні"

Душею, тілом вабив... білим днем...

 

Так, не жахаючись від Бога гніву!

Див полум"я... - Адам частує Єву..,

Яка вустами, чарами, як пава,

Цілунками йому відповідала,

 

В сльозах любові першої лежала

Під пальмами.., — бо юна, теж... - Земля,

Коханців кольорами вкрила... вдало.