"Коханці..." ( з В. Добриніна)

Я помаду зітру зі щоки ніби зайву,

Неподатливий комір сорочки зімну...

Не вщухає душа.., серцем бажана сяйву...

Час ставати домашнім... Зникаю зі сну.

 

Повертатися знову до дому важливо,

У безвихідь та затишок зайвих кімнат,

Де звичайне життя коротати... І тіло...

Не згадавши твоє.., з неможливості рад.

 

Ми коханці з тобою, і винні ми...

Нам не боляче.., вимовлять - квіти...

Але ж, слово коханці... живе з слізьми...

Від медового слова - Любити...

 

Ох, забути б мені світло місяця краще,

Стерти з пам'яті крик твій і шепіт: "Кохай!"

Шепіт, крик нагадають про все непутяще..,

Як здолали з тобою безглуздо пут рай.

 

"Відпусти"- я благав тебе часто..." - Не варто..?

-"Нам не треба коханцями бути, прости..."

Гріх між нами, цілунки, омани зла карта...

Сил немає від щастя піти, від мети...

 

Ми коханці з тобою, і винні ми...

Нам не боляче.., вимовлять - квіти...

Але ж, слово коханці... Живе з слізьми...

Плід медового слова - Любити...