Осіння кава

Шепоче осінь золотава.

Тихенько листям шурхотить.

І сонця усмішка ласкава

в долоні зайчиком летить.

 

Червоні айстри пелюстками

бентежать вранішню блакить,

мов закохавшись до безтями

в п'янку цю, дивовижну мить.

 

Легенький вітерець пустує,

веде осику у танок.

(Старий романтик. Як фліртує!)

Я задивлюсь - і стишу крок.

 

Щоби міцну, духмяну каву

із цинамоном заварить.

Без поспіху і без обману

щоб спогади солодкі пить.

 

Торкатись ніжно порцеляни,

тепло від кухля відчувать...

Приємний смак у тої кави.

Сюди б ще перчику додать!

 

Перемішать. Зробить ковточок.

Терпляче гущу відділить.

І в'ється спогадів клубочок.

І часу плин не зупинить....