Осіння кава
Шепоче осінь золотава.
Тихенько листям шурхотить.
І сонця усмішка ласкава
в долоні зайчиком летить.
Червоні айстри пелюстками
бентежать вранішню блакить,
мов закохавшись до безтями
в п'янку цю, дивовижну мить.
Легенький вітерець пустує,
веде осику у танок.
(Старий романтик. Як фліртує!)
Я задивлюсь - і стишу крок.
Щоби міцну, духмяну каву
із цинамоном заварить.
Без поспіху і без обману
щоб спогади солодкі пить.
Торкатись ніжно порцеляни,
тепло від кухля відчувать...
Приємний смак у тої кави.
Сюди б ще перчику додать!
Перемішать. Зробить ковточок.
Терпляче гущу відділить.
І в'ється спогадів клубочок.
І часу плин не зупинить....
