Більше у мене тебе вже немає

Вірш цей без зайвих словесних прикрас,

без непотрібних взаємних образ.

Він лиш про тебе й про мене. Про нас.

І про той біль, що сильніший чимраз.

 

Зимно в душі. Я на місяць дивлюся.

Подумки вій твоїх ніжно торкнуся.

Очі твої в світлі місячнім бачу.

(Ні, я не плачу, не плачу, не плачу!)

 

Долю за зорями я не читаю,

серцем своїм усе відчуваю.

Знаю, що іншу ти жінку зустрів.

(Біль. Аж забракло повітря і слів.)

 

Юну, красиву, веселу, розумну.

Прикро і боляче, гірко і сумно.

Зради від тебе я не чекала.

Вірила щиро і палко кохала.

 

Мовив мені, що таку, як вона,

годі у світі й шукать - бо нема.

Кажеш, любов, не фізична потреба.

Ти не пояснюй нічого. Не треба.

 

Я все із часом сама зрозумію.

Тільки кохатиму так, як умію.

І не погоджуся буть, як вона.

Просто я інша... У серці зима.

 

Лине безжально за обрій життя.

Гріх і очищення, мить каяття.

Біль. Він руйнує, навпіл розтинає.

Більше у мене тебе вже немає...