Більше у мене тебе вже немає
Вірш цей без зайвих словесних прикрас,
без непотрібних взаємних образ.
Він лиш про тебе й про мене. Про нас.
І про той біль, що сильніший чимраз.
Зимно в душі. Я на місяць дивлюся.
Подумки вій твоїх ніжно торкнуся.
Очі твої в світлі місячнім бачу.
(Ні, я не плачу, не плачу, не плачу!)
Долю за зорями я не читаю,
серцем своїм усе відчуваю.
Знаю, що іншу ти жінку зустрів.
(Біль. Аж забракло повітря і слів.)
Юну, красиву, веселу, розумну.
Прикро і боляче, гірко і сумно.
Зради від тебе я не чекала.
Вірила щиро і палко кохала.
Мовив мені, що таку, як вона,
годі у світі й шукать - бо нема.
Кажеш, любов, не фізична потреба.
Ти не пояснюй нічого. Не треба.
Я все із часом сама зрозумію.
Тільки кохатиму так, як умію.
І не погоджуся буть, як вона.
Просто я інша... У серці зима.
Лине безжально за обрій життя.
Гріх і очищення, мить каяття.
Біль. Він руйнує, навпіл розтинає.
Більше у мене тебе вже немає...
